Мандрівки → Похід на хребет Явірник-Горган

Почнемо з того, що сестра моя двоюрідна — Наталя вже давненько просила мене влаштувати якусь прогулянку по горах. І от, маючи в запасі три вихідних (9-11 травня), я «добра душа» вирішила вигуляти їх «по чорному». Так як із спорядженням було трошки проблематично, було вирішено ночувати в садибах в Яремчі і три дні робити вилазки по навколишніх гірках. Погода мала бути багатообіцяючою в прямому значенні цього слова, оскільки за пару днів до виїзду на gismeteo погода мінялася щогодини, обіцяючи то дощ, то сонце і 24° тепла. Тиждень перед цим я чесно розробляла детальні маршрути і запланувала у перший день піти на хребет Явірник-Горганський з початком маршруту у Яремчі біля вольєрів і кінцем біля санаторію Карпати, на другий — г. Хом’як вихід зі сторони Татарова, схід в долину потоку Женця та відвідини Женецького водоспаду. На третій день мало бути простеньке сходження на гору Маковиця.

Та, як завжди буває в мною запланованих походах — не розрахували сили.

Отож Наталя з Орестом приїхали в 8.30 ранку в суботу до Франика, підтягнулись я, Вова, Вася та Андрій, чекаємо на рахівський. Напередодні я замовила хатину в Яремчі неподалік автовокзалу. Тож мали закинути торби, перекуснути і гайда. Щоб наші львівські друзі самі на вокзалі не сиділи ми прийшли десь годинка 8.40. По всіх правилах рахівський мав би відправитися в 9.15 чи 9.25. Визнаю, що треба було подзвонити попередньо, але додзвонитись на вокзал у нас рівнозначно виграшу в лотерею. Отже прикупили собі білетиків, якраз виходимо на перон — прибуває поїзд. Думаю, що на Коломию, але закрадаються сумніви (от що значить жіноча інтуїція), на наших білетах звичайно час відправлення не вказаний, детальне розпитування людей та уточнення в касирші підтверджує, що прибулий поїзд — Рахівський!!! Але їде він тільки до Ворохти, тому і час прибуття 9.00. Ну що тут скажеш, нам пощастило.

Прибули до Яремчі близько 11.30. Нас зустрів власник «апартаментів», трансферував пішки на місце, ми швиденько посьорбали «мівіни» і рушили. До речі, про наше житло треба розповісти детальніше. Ми жили разом з господарями в будинку на другому поверсі. В нашому розпорядженні була кухня з газовою плитою, посуд, туалет з душем та гарячою водою, та дві кімнати (дво- і чотиримісна). Кімнати величезні, акуратні, в кожній по телевізору, правда показують лише чотири канали. Але комфорт супер і за все це ми заплатили 35 грн. на добу. Хазяї до нас наверх не підіймалися ні разу за весь час нашого перебування у них.

Чекаємо власника «апартаментів» Йдемо до місця проживання

Отже вийшли ми з бази (будинку) о 13.00. Спочатку наша дорога пролягала до вольєрів, себе показати та на інших подивитися. Кабанчики були дуже активні, а от олені «підкачали», через що і не отримали хліба.

Олені Кабан Кабанчики

Далі по програмі вихід на хребет Явірник-Горганський. Йдемо по асфальтованій дорозі до джерела мінеральної води, що біля санаторію «Прикарпаття», перейшли мостом через потік Жонка, далі дорогою входимо в ліс, справа потік Багровець. Йдемо добротною дорогою, і вийшовши з лісу справа внизу маємо присілок Яремчі. Пройшовши десь кілометр, дорога робить різкий спуск направо і розгалужується в кількох напрямках. На стовпі бачимо маркування велосипедного маршруту червоного кольору, а також табличку «Бугельний витяг». Напрями цих двох вказівників збігаються. Для вирішення першої ж нестиковочки на маршруті дзвонимо до Вови з «Велокраїни», що знакував маршрут і дізналися що «червоний велосипедист їде» в урочище Багрівець. А оскільки нам трішки не туди то цілком інстинктивно вирушаємо по дорозі, що іде містком через той таки потік Багрівець попід залізну арку з олімпійськими «кільцями». Піднімаємось угору між яремчанськими угіддями, і впираємось в нове роздоріжжя. А саме, прямо сумнівна стежина веде попри новобудову, гараж і т. д., наліво дорога занурюється знову ж таки в сільські вулички. А нам потрібна найбільш чітка дорога, яка йде направо та вгору, праворуч — ліс. Дорога досить цікава, оскільки робить багато чудернацьких поворотів і тільки інстинктивно ми визначали напрямок, оскільки на карті нічого подібного не було. Спочатку ішли попри ліс, потім знову зайшли поміж хати, потім знову ліс. Напрямок по компасу — південний захід. І тут як грім на голову — дощ, спочатку незначненький, але потім таки припустив добре, що дощовики виявились у пригоді. Трохи перечікували, трохи рухались під дощем. Знову таки вийшовши з лісу маємо по праву сторону хати, і бачимо один за одним два чіткі відгалуження дороги вліво. Довго стояли і подумки лихословили на складачів карти і селян, що прокладають нові дороги, та вирішили нікуди не звертати і іти прямо. Дорога зробила два серпантини, що свідчило про підйом на хребет, що в принципі і мало б бути.

Макро

Далі уже чіткою дорогою без поворотів виходимо на довгоочікувану полонину Явір. Сідаємо перепочити, перекусити, та повипендрюватись перед Вовиним фотоапаратом.

Панорамка Явірника

Споглядаємо лісистий хребет Явірник та дружно міркуємо чи іти низом і повертатися уже в сторону Яремчі, чи видиратись на Явірник. Таки вирішуємо дертися, незважаючи на Васіне скептичне «ну-ну». На годиннику 17.00. Зараз ми на висоті 1151,1 м, а нам треба бути на 1467,0 м. Набрати триста метрів на протязі близько кілометра? Ну що ж, спробуємо. Біля лісу стоїть хатина, нам іти попри неї.

Хатина

Перед самим зануренням в ліс зустрічаємо групу дітлахів з наставниками з Волині, які саме спустилися з Явірника. Питаємо як там? чи правильною дорогою ідемо? скільки часу займе підйом? Відповідають, що хлопці ми молоді, тому за годину мали б справитися. Та ще спитали чи маємо карту. Ми гордо відповіли, що аж дві і ще впридачу компас! Як виявиться пізніше — це нам не допомогло.

Підйом був справді досить напряжний, але саме тут ми відчули що ми таки в горах! Вершина і весь хребет Явірника вкриті здоровенними брилами-каменюками та трохи «припорошені» жерепом. Чим вище підіймаємось, ти більше снігу зустрічаємо під ногами, оскільки підіймаємось з північного боку хребта. Сніг заважає пересуватися, треба бути досить обережним щоб втриматися на слизькому мокрому снігу на величезних каменюках самої непередбачуваної форми. Зате вихід на саму вершину досить оригінальний. Ти просуваєшся вверх по здоровенних каменюках серед дерев та ялинок, і тут вигулькуєш з-за чергового каменя і заледве не падаєш від пречудовості панорами, яка відкривається твоєму погляду. Припорошені снігом Хом’як, Синяк, Малий Горган, Довбушанка та зовсім засніжені вершини Говерли та Петроса. Оскільки я вилізла на хребет перша і сіла на камінчику перепочити, досить цікаво було слухати внизу гучне «О-о-о!», «Супер!», «Оце торба!», «Оце да-а!». Це всі наступні учасники походу визирали з-за останнього каменю на підйомі.

Отже вибрались на вершину Явірника, посиділи, відпочили, перекусили яблучками, по фотографувалися і почали вирішувати, а як же нам спуститися, щоб не заблудитися і щоб тою самою дорогою не вертатися. Хоча багато хто потім жалів, що не вернулись так як вийшли. В далині видно полонину, Андрій стверджував, що то пол. Явірник і нам треба саме туди, але як же це далеко! Ми Андрію не повірили і вирішили, що з вершини полонину просто не видно і вирішили пройтись трошки хребтом як показано на карті, на південний схід і шукати стежину для спуску вниз. Так пройшли з кількасот метрів і помітили на камені червону стрілку вліво і вниз, що вказувала на нібито стежину. Вирішили, що це маркування нашого маршруту і почали спуск. Тільки злізли з каміння виявилося що дорога тут набагато краща, легенький спуск лісом. Часом зустрічали червоні позначки і всі сперечалися чи це маркери маршруту, чи просто помічені дерева, які потрібно зрубати (!). Зустрівши чергову помітку на місці розтріскування і завалення однієї частини дерева, погодились, що це таки маркери маршруту. Десь за півгодини спуску проходимо повз поляну, та що там за деревами вирішили не дивитися, а дарма! І напрям по компасу нам дуже не подобався, ми ж думали, що сходимо з хребта вниз в сторону Яремчі. Пройшовши ще з хвилин 10, виходимо до кам’янистої вершини. Я вилажу на каміння подивитись де ми і знайти якісь знайомі місця. І яке ж моє здивування коли справа я бачу Хом’як! Значить компас не брехав і ми ішли по хребту. Стежка закінчилася, я як професіонал збираюся іти напролом по компасу. Кладу карту, на неї компас і кручу карту так щоб напрям півночі на компасі співпав з напрямом на карті. І знову компас мені бреше! Показує, що треба іти в сторону Хом’яка. Та Орест тихенько мені каже, що я на карті попутала південь з північчю. Всі зітхнули з полегкістю: значить не дивно чого ми заблукали, з таким провідником. Наталя радить вернутися до поляни і там може щось роздивимось, а тіні в лісі стають все густішими… Виходимо на поляну, бачимо перед собою полонину, я чомусь спочатку вирішила, що це ми вернулись на Явір, але Натка припустила, що це Явірник. І о справді! На полонині зустрічаємо туристів з палатками, які підтверджують, що це пол. Явірник. На ній є обгороджений маленький хрест, так що наступний раз постараюсь не попутати. По краю полонини іде дорога, якщо стояти спиною до хреста, то по ній треба іти наліво. Зліва від дороги джерело, поповнюємо запаси, а то хто зна куди ще «нечистий» (чи «нечиста»?) занести може.

Йдучи по дорозі знову заглиблюємося у ліс, через кількасот метрів зліва в дорогу вливається стежина, напевно саме вона траверсує хребет Явірник від полонини Явір. Йдемо далі.

Судячи по карті, в певному місці, поруч поляни наша дорога роздвоюється і нам треба обрати ліве відгалуження щоб потрапити до Яремчі. Але виходячи на першу поляну у нас з’являється три варіанти. Одна з доріг піднімається на пагорб у тому ж напрямку по якому ми вийшли на поляну, друга строго перпендикулярно збігає праворуч і вниз, а ще є третя, непомітна стежина, яка іде трохи вліво від основної. Хоча весь шлях ми говорили собі, що на всіх роздоріжжях будемо вибирати лівий напрямок, цього разу пішли прямо. Хоча я до кінця і не можу зрозуміти чи тут ми помилились, чи де інде. І приблизно в цьому місці Вася почав потроху скаржитися на біль в коліні. А оскільки нога його менше боліла коли він ішов вверх, а не спускався, ми вибрали середню дорогу. Це я так намагаюсь відмазатися від того, що схибила. Довго йшли по дорозі, шукали відгалуження вліво, полянки, якісь ознаки того що ідемо правильно, кілька разів губили дорогу. Виходимо на чергову полянку, з якої відкривається вид на навколишні гори та села. І тут захоплений крик Наталі: «О, я бачу санаторій «Карпати», а он Прут!», тут я підходжу ближче і моє сердите: «Які «Карпати»?! Де ти такий Прут бачила!». Малося на увазі, що такий прут в Ямні, а не в Яремчі. Але по логіці речей, навіть якщо б ми мали іти правильною дорогою ми також мали б бачити Ямну.

В лісі починало темніти. Доїли весь хліб, що мали (якось моторошно звучить). І ось нарешті виходимо з лісу і бачимо хатки. Згідно карти ми надіялись, що ось за горою буде санаторій «Карпати» і спокійна дорога додому. Бачимо хлопця з конем і хочу спитати чи далеко ще до санаторію. Дехто каже «та шо його питати, ми вже близько». І стало ж нам розуму перепитати. Виявилося що до санаторію далекувато. Ми майже в Ямні… Цікаво було б глянути на вирази наших облич в цей момент, а особливо Васіного. Напевно в цей момент він пошкодував, що одружився зі мною. Хлопчина нам пояснив як швидше буде спуститися до Ямни і рекомендував іти далі по трасі. Сказав що на це у нас піде зо дві години, а вже була 21.00. Отже коло першої хати після лісу треба повернути строго направо попри паркан. Так швидше спуститесь донизу. Наступна частина шляху додому була уже зовсім нецікавою. Спустились до Ямни, вийшли на шосе і попрямували в напрямку Яремчі. Рухатись в темноті по узбіччю досить небезпечно – супер іномарки ганяють з небаченою швидкістю, незважаючи на складність дороги. Підходячи до Яремчі шкутильгав вже не тільки Вася, а й ми всі. Смішно було слухати як всі ми бадьоро розмовляли з рідними та друзями, що періодично надзвонювали на мобільні: «Та ми тут вже від бази недалечко», «Трошки приблудили і тому так пізно ідем, але ми вже під хатою» і т.д.

Ми ще встигали заскочити в магазин, тому Наталя, Орест та Вася пішли додому, а я, Андрій та Вова погнали до магазину. І мало ж так статися, що ми троє блуданули і серед яремчанських вуличок! Подзвонили Васі, зрозуміли де не там повернули і благополучно дісталися домів.

Звичайно на другий день на Хом’як ніхто не пішов, Васю ще боліло коліно, дехто понатирав мозолі. Але прогулялися до водоспаду Пробій, а також з’їздили в Микуличин на водоспад Гук. Правда знову часу трохи бракувало, тому назад майже бігли, щоб встигнути на останній пижик, а то до Яремчі пішки ми б уже не дійшли.

Гук

Теги: ,
08.09.2009 15:57 Автор: Strange_V Хіти: 3139

Коментарів 6
  • Tanja Pozitive

    Мандрівка виявилась непередбачуваною, але ви вистояли зібравши мужність і силу в кулак. Молодці!

  • Минулого тижня ходили в одноденний похід з Яремчі на г.Явірник-Горган і повертались через Женецький водоспад у Микуличин.
    Проте погода нас трохи підвела – вітер, туман, дощ, але ми сюди підемо обовязково ще раз, коли буде уже краща погода.
    Якщо цікаво – похід на Явірник тут.

  • Дякую за статтю! А можна поділитися адресою /телефоном людини, у якої ви арендували житло? Ми теж туди збираємося. Буду дуже вдячна.

  • Kriska

    Нажаль, телефон саме тієї садиби десь загубився. Але я дізналася про неї від пані Анни (3(03475) 6-61-52, 30953497976), вона також приймає туристів, її сестра також. А власником саме цієї садиби є її син. Тому сміливо дзвоніть до неї, вона дуже хороша жінка і допоможе з телефоном або порадить щось інше.

  • Kriska

    yAnTar, то певно ссилка якась мала бути?

  • Strange_V

    Kriska, напевно така: http://yablog.org.ua/2010/05/25/yavirnyk/

Напишіть відгук