Мандрівки → Середньовічний Миколаїв

Вкотре переконуюся, що поряд ще є дуже багато незвіданого. І не потрібно їхати в далекі краї, щоб побачити щось надзвичайне. Достатньо час від часу переглядати супутникові карти, плануючи чергову нудну дорогу до рідного села:). Отже, зовсім випадково натрапила на декілька цікавих об’єктів в районі м. Миколаєва Львівської області. Близьке розташування один від одного, цікаві описи цих місць вирішили долю найближчих вихідних.

Їхати вирішили машиною, дорога далека, для велосипедів ні розклад попутних поїздів, ні відстань сприятливими не були. Щоб було веселіше, зібрали друзів. Всього нас у машині було п’ятеро: я, Vasya_F, Strange_V, Вася і Юля. Виїхали з Франківська о 8.30 в неділю, 6 листопада 2011 року. Маршрут пролягав через Калуш, Монастерець, Журавно, Жидачів. До Монастирця дорога поганенька, в ямах, зате зовсім немає машин.

Першою точкою у нашому списку визначних місць була печера Прийма. Це такий собі грот, який є  пам’яткою археології європейського значення. Найдавніше поселення типу “мисливський табір” у печерних умовах материкової України (вік – близько 45,5 тисяч років). Тут у 2004 році знайшли рештки кісток неандертальця, які датовані 43 тис. р. до Різдва Христового.

Отже, минули, не заїжджаючи, Новий Розділ, заїхали в село Верин. По опису, що знайшла в інтернеті, в кінці села, праворуч є невеликий курган з хрестом, поруч поворот на ґрунтовку, теж вправо. Якщо проїхати ще метрів 300 по трасі бачимо табличку закінчення села. Повернули на ґрунтовку, в суху погоду можна їхати машиною далі. Через кількасот метрів знову минаємо хрест. Під’їжджаємо до яру та різкого повороту ліворуч. Тут закінчуються поля, тут ми залишили машину. Далі звертаємо на дорогу що веде в ліс, праворуч. Далі ідеш весь час у рові, є багато відгалужень, ми блукали протягом 1,5 години, та грот так і не знайшли.

Та в мене був запасний варіант. Повертаємось до машини, їдемо у Миколаїв, тут уже по карті і за допомогою місцевих жителів доїжджаємо до хутора Прийма. Дорога хороша, майже асфальтована :). На хуторі місцевий хлопчина більш-менш нормально пояснив як знайти грот. Значить в’їхавши на хутір, на роздоріжжі повертаємо направо, їдемо аж до вирубки зліва. Тут залишаємо машину і рухаємося по вирубці перпендикулярно дорозі. Ідемо від дороги, вниз, аж до яру, переходимо потічок і на протилежній стороні яру на самому верху шукаємо грот. Скеля досить величенька, але навкруги багато рослинності, тому грот досить важко знайти. Та це і радує, навкруги чисто, “туристи” ще сюди не добралися. Поряд з гротом видно яму правильної прямокутної форми – це і було житлом місцевого неандертальця.

   

Пошуки “Прийми” нас так вимотали, що тільки добравшись до машини, почали активно знищувати їстівні запаси. З хутору повернулись до Миколаєва, наступним об’єктом був Австрійський ДОТ. Рухаємося з міста по трасі на Львів, на розвилці повертаємо направо до заводу Ceresit. Тут важко помилитися, можна уточнити у жителів, де такий завод. Повернувши, проїжджаємо метрів 200 і зупиняємось. Ліворуч на горбі вже видно залишки ДОТу. Будівля досить гарно збережена, є невеличка кімнатка, сходи до бійниці. Читала в неті і переконалася “вживу”, що ДОТ побудований на місці якоїсь давнішої будівлі, видно місця добудов. Кажуть, ДОТ часів І-ї Світової. А попередня будівля – ще давніша.

 

Наступний об’єкт теж цікавого походження. Кажуть, що це був язичницький храм, а у часи І-ї Світової використовувався для воєнних цілей. Отже, від ДОТу повертаємося до перехрестя, минаємо його нікуди не звертаючи. За перехрестям справа, за дачами на горі бачимо з десяток арок. Це і є наш “язичницький храм”. Заїжджаємо до дач, під саму гору, а далі, трошки пішачка. Таких арок-печерок багато, деякі з’єднані переходами, де-не-де є видовбані ніші. Подейкують, що ніші уже видовбали монахи, які використовували ці печери як келії, а в нішах стояли статуї святих. Австрійські війська використовували печери для розташування дрібної військової техніки, під склади боєприпасів.

 

Для продовження пригод, знову їдемо до вище згадуваного перехрестя, повертаємо наліво. Їдемо прямо, нікуди не звертаючи, аж до повороту на с.Тростянець, направо. Повернувши, їдемо прямо, до с. Стільсько. Тут, зразу за церквою, що в центрі села, у лісі є цікаві місця, старовинні вали, та у нас не було часу для їх огляду. Кажуть, саме тут була столиця Білих хорватів.

В’їхавши в Стільсько, перед церквою на роздоріжжі повертаємо направо, на наступному великому роздоріжжі – наліво (це роздоріжжя запам’ятовуємо!). Далі їдемо весь час прямо. Кругом ліси, дорога грунтова, та непогана. Головне щоб було сухо, без болота. В’їхали в Іллів, стараємося триматись прямо, не робимо різких поворотів. Так доїдемо до кургану з хрестом. Біля нього залишаємо машину. Ззаду кургану тече потічок, ми переходимо через потік і ідемо поміж хати прямо, виходимо на польову стежину. Зліва у нас гора-поле, справа – потічок, прямо бачимо заліснену гору в кінці поля, нам туди. Ідемо попри потік і поле, дійшовши до гори, бачимо табличку з зазначенням пам’ятки природи “Скеля з трьома печерами”. Зразу за табличкою стежина, по якій і підіймаємося на гору. Тут уже і видно потрібні нам скелі з печерами. В одній з них подовгувата дірка-вхід, поряд віконечко. Це вхід у печеру, у якій теж жили чи то язичники, чи то монахи, а може і ті, і ті, тільки у різні періоди. Кажуть, у цій печері добре бувати жінкам і дівчатам. Побачивши вхід у печеру – зрозумієте чому:).Печер є три, але ми вже більше оглядати не хотіли, та і часу було обмаль.

 

Побачили ми вже чимало, день короткий, скоро смеркатиме, а у нас ще один об’єкт. Повертаємось до машини і знайомою дорогою – до Стільська. Тут на роздоріжжі, яке мали запам’ятати, повертаємо наліво, відносно руху машини, їхавши з Ілова. Доїжджаємо до наступного села – Дуброва. Вже при в’їзді, повз дорогу бачимо чимало скель, цікавих каменів. Їдемо до самого центру, до автобусної зупинки. Наш об’єкт розташований зліва, зразу попри дорогу, тут не помилишся.

 

Перед очима чимала скеля з кількома десятками віконечок. А позаду скелі кам’яна брила у вигляді стола – камінь “Дзюравець”. Подейкують, що саме тут знаходилось язичницьке капище, на камені приносили жертви богам, а у комірчинах жили жерці. Зараз комірчини зачинені на сучасні колодочки – місцеві використовують їх у якості погребів. Та ми знайшли одну незачинену кімнатку, в середині темно і сиро, видніється чималенька ніша, напевно саме тут стояли фігурки поганських богів.

Це була остання точка нашої подорожі, далі їдемо не звертаючи далі за село, не дуже доброю дорогою, через ліс і пів години часу виїжджаємо на трасу, на Розділ (просто Розділ, не Новий!). Нам праворуч, до кільця, далі на Жидачів. Тут, щоб трохи урізноманітнити зворотній шлях, повертаємося на Франківськ через Ходорів, Рогатин, Галич.

30.07.2012 22:36 Автор: Kriska Хіти: 2135

Напишіть відгук