Вело → Як роверисти Переслоп підкоряли

Пам'ятний знак на превалі Переслоп

Давненько це було, та чомусь натхнення описати цей похід прийшло тільки зараз, коли за вікном сніг і про поїздки на ровері можна тільки мріяти. А  було це в серпні 2008 року. Бажання здійснити таку поїздку виношувалось давно, хотілось просто поєднати поїздки на ровері з ночівлею в наметі та подоланням гірських масивів. Маршрут обирався довго, здебільшого, щоб і недалеко, і ровером там щоб хтось бував, і більш-менш знайомі місця. Прочитавши статтю в журналі «Карпати» №3 (5) за 2005 рік, маршрут був затверджений остаточно: Яремче — перевал Переслоп — перевал Столи — Поляниця — Татарів.

Йде він, здебільшого по маркуванню маршруту «201». Що було важливим, знали особисто одного з учасників заїзду, описаного в журналі.  Тому, зустрілись з ним, він детально все розказав, намалював. Планували їхати з однією ночівлею.

Отже їхати мали в п’ятницю вночі, рахівським о 02.46 год. Зібравши манелі та хавчик, попришпилювали до вело багажників хто спальники, хто палатку і рушили на вокзал. Зібралося нас троє найсміливіших: я, Vasya_F та Strange_V. Загрузилися у, на диво, повнісінький поїзд, позакладали вели у тамбурі і ждемо слушного моменту, поки народ трохи розсмокчеться. Таки у вагонах стає вільніше і примощуємося біля веселих парубків на лавиці. Ті зауважують наших «коней» і швиденько зав’язується розмова. Виявляється, це хлопчаки з «нафти», також любителі погасати і власники кількох «гнідих». Правда їздити у гори чи взагалі далеко за межі міста поки що не наважувались і просто їхали (пішки) відпочивати кудись за Яремчу.

Яремчанський вокзалЯремчанський вокзал

За розмовою час збіг швидко, висадились ми на безлюдному яремчанському вокзалі близько 5 години ранку. Холодіна добряча, так що більшість теплого запасного одягу натягли на себе. Знаємо що дорога наша починається від вольєрів, а так як на вулиці темно, хоч «глаз выколи» рушаємо до вольєрів і там сідаємо перекусити та дочекатись хоч найменшого просвітління (як в голові, так і на небі). Близько шостої рушаємо попри вольєри вгору по ґрунтовій дорозі.

Маркер маршруту «201»Маркер маршруту «201»

Час від часу, приблизно на кілометровій відстані один від одного бачимо біло-жовто-білі маркери з написом на жовтому «201» (це число закарбується у моїй пам’яті надовго і буде асоціюватись тільки з найгіршими матюками). Вражало розставлення їх на роздоріжжях, ні що б поставити його зразу ж за розвилкою (щоб видно було чи правильно обраний маршрут), а він міг стояти за кілометр після розвилки, тобто про правильність маршруту можна було судити проїхавши, чи протащивши велик значну відстань вгору. Поступово теплішає, тому роздягаємось, певні розгалуження дороги поки що долаємо вдало і в потрібному напрямку. Кілька разів перетинаємо річку Жонка та, здебільшого, вона весь час зліва від дороги. Та ось вже після кількох годин їзди натрапляємо на таке роздоріжжя: дорога ледь піднімається вгору, від неї відходить відгалуження вліво і різко вниз, з правої сторони на роздоріжжі камінь, на якому злосчасний маркер і червона стрілка. Тільки хто ту стрілку малював не ясно, бо визначити по ній напрямок нереально. Оскільки їхати весь час вгору, хоч і під малим кутом, таки змучились, вирішуємо їхати відгалуженням вниз. По накиданому плану маємо перетинати річечки, а чується внизу шум води, тому і думаємо, що вибрали правильний напрям.

Дорогою на перевал Переслоп

Взагалі по карті наступних декілька годин мали б вже рухатись по дорозі, маючи річку Жонка справа, а то весь час виходить, що річка зліва. Так ось їдемо по ніби то правильній дорозі і якась дуже вже вона болотиста і поорана колесами здоровенних машин. Час від часу трапляються знаки «Прохід заборонено. Лісоповал», а от злосчасного маркера не видно. Так ми тягнулись по тому болоті десь більше години, дорога ставала все гіршою, широкі болотисті колії по вінця залиті водою треба було долати на швидкості і вправно. Всім пощастило і ніхто посеред найглибших місць не встрявав чистеньким кросовочком у клоаку. Так ми добралися до лісоповалу, дорога закінчилась нагромадженням здоровенних зрубів, відповідною технікою та будкою–времянкою. Пішли до буди питати людей, де ж той Переслоп і чи далеко до нього. Якісь робочі, що були всередині, глянули на нас, як на божевільних, сказали що то не тут і куди іти не знають, назад вертатись треба. Обличчя в них були явно перелякані, вони ж людей рідко бачать, а тут роверисти, заляпані болотом, добралися по дорозі, по якій певно тільки танки їздять.

Ну а ми що, розворот на 1800 і гайда назад. Їхалося уже не так гладко, добре що трохи спуск був, то їхали накатом. І от добрались ми на кінець до того роздоріжжя і якраз побачили двох хлопаків що йшли назустріч. То вже в них питаємо, а вони кажуть, що прямо їхати тре було і нікуди не звертати, що напевно ми АЖ до потічка доїхали (300 м) і мусимо тепер вертатися. Та коли ми їм сказали що були АЖ коло лісоповалу, то вони за голову схватилися і кажуть чого ж ми їх раніше не зустріли! Розминулися ми з ними, та ще почули: «О, Іване, а може і нам ровери купити, швидше б добиралися!». Вони ж бо теж на лісоповал ішли.

Дорогою на перевал Переслоп Дорогою на перевал Переслоп Дорогою на перевал Переслоп

Поїхали ми уже по правильній дорозі. Казали нам і ті «лісоруби» і знайомі, що треба нам знайти роздоріжжя, на якому хрести стоять, то іти треба у те відгалуження дороги, що за хрестами іде. Та ми про це трохи призабули, коли побачили нове роздоріжжя: одна дорога, менш заїжджена далі полого іде прямо, а друга – кам’яниста, вправо і різко вгору. На роздоріжжі ще колода ліворуч стоїть і маркерів знову ніяких. Вирішуємо, оскільки нам на перевал, то вгору і поперли. Оскільки їхати при такому підйомі не можливо, то ледве самі йшли і велики за собою тащили. І о щастя! Побачили на кінець маркер! «201»! Думали що все гаразд, та іти було все важче, а сонце припікало все сильніше.

Прямо - до «хрестів»Прямо – до «хрестів»

Ліворуч – круто вверх по маршрутуЛіворуч – круто вверх по маршруту

Дорогою до перевалу Переслоп

Так тяжко сунучи добираємось в годині 12.30 до зеленої хатини, поряд столик, вирішуємо пообідати, а потім і поспати з годинку. Поки спали, краєм ока бачили, як повз нас прошмигнув якийсь цікавий хлопака з броциком, та гнав він у низ і досить швидко, тому уточнити чи добре ми йдемо не встигли. Сил іти далі не було, була лише настирлива думка, що йдемо не туди, оскільки це перевал, то це мала б бути найнижча точка між хребтами, а було таке відчуття ніби ми ідемо по хребту, зліва весь час далеко внизу шумить струмок. А мав би він бути справа та й не так далеко. Думали навіть тут на ночівлю ставати, щоб хоч якось вихідні провести, та поряд не було доброго джерела води. Дорога далі ішла круто в гору, я і Vasya_F пішли троха у верх без роверів у розвідку. На око прикинули що ще метрів 100 і дорога стає набагато пологішою і можна буде їхати, а не пхати ті ровери. Вертаємось за «конями» та Strange_V. Знову тяжкий підйом і справді, видряпавшись на верх, повертаємо наліво, сідаємо на ровери і тиснемо педалі. Ще метрів 100, поворот направо і дорога різко «падає» вниз. Ми женемо, як шалені. Швидкість, прохолода, супер! В кінці спуску пам’ятний знак – обеліск з червоним прапором – перевал Переслоп! Як ми раділи! Як діти малі. Я в котрий раз доводила своє вміння користуватись картою і жіночою інтуїцією. Сіли перепочити і я вирішила по карті розібратись куди нам далі. І тут до мене дійшло. Що ми справді трохи не туди пішли. Ми замість того, щоб іти траверсом до перевалу, полізли на хребет, і відповідно потім був крутий спуск до перевалу. Хоча це не найгірший варіант, просто можливо прийшлось більше тягти велик ніж на ньому їхати.

Як роверисти Переслоп підкоряли

«Зелена» хатина перед перевалом«Зелена» хатина перед перевалом

Так от визнавши свої помилки і визначивши потрібну нам дорогу пішла я пішки в розвідку. Та події ці відбувалися якраз тиждень після страшної серпневої повені на Франківщині, коли два тижні без зупину лив дощ і потрібна нам дорога була суцільним болотом, перемеленим копитами великої рогатої худоби і завалена поламаними деревами. Я пішла шукати обхід та зразу ж зарилася ногою по кісточки в болото, ногу витягла без кросівки. Кросівку майже залила багнюка. Час уже теж піджимав і ми вирішили на цьому і закінчити свій маршрут. Оскільки по такій поганій дорозі ми б мусили знову тащити велики на собі і точно б не встигли завтра на поїзд в Татарові. Тому вирахували дорогу, по якій ми мали сюди приїхати і вирішили по ній вертатися.

Пам'ятний знак на превалі ПереслопПам’ятний знак на превалі Переслоп

На переваліНа перевалі

Що і казати, це був пречудовий спуск, правда я на собі відчула важливість шолома, оскільки кілька разів добряче летіла через руль. Вся дорога, хоч і вела вниз, та була завалена здоровими каменюками, які намело, певно, під час повені. Та спускатись було класно, приблизно дві години шаленого темпу і напруги ніг та рук, які стискали гальма. І ось ми вигулькнули на велике роздоріжжя з безліччю доріг, бачимо три хрести. Якраз ззаду них ми і виїхали, інтуїтивно вибрали дорогу, яка найбільше вела вниз та попри потік, тут уже знали, не заблудимось, якщо рухатись вниз по річці. І через метрів 200 виїхали до колоди на роздоріжжі, де схибили другий раз. Міток «201» на зворотній дорозі аж до колоди не було. Саме в цьому місці іде розходження з офіційним маршрутом. Перекусили на колоді, відпочили, та й погнали далі. Решту шляху проскочили десь за годину, десь по шостій вечора ми були біля вольєрів. Ну і оскільки «Бог любить тройцю» кажу, що зараз є поїзд на Франик, але нам тре дуже гнати, щоб на нього встигнути і то не факт, то нащо нам поспішати, краще вмиємся, помиємо ровери (а це було необхідним!) і на дев’яту на вокзал, там має бути ще один поїзд.

Яремчанський вокзалЯремчанський вокзал

Ми гарненько почистилися, вимилися, переодягнулися і приїхали на вокзал. Але… поїзд о 21.00 був, та їхав він у протилежну сторону! і наступний був аж о 04.30 ранку… Мене не били, скажу чесно, певно сил уже не було. А оскільки всі вроді і не накаталися, одноголосно було вирішено їхати до надвірної на своїх двох… колесах. Сіли і поїхали. Знову ж таки не знали ми, що в Делятині десь о 21.30 відходив поїзд на Франик, та нічого, ми летіли по нічній трасі, дорога ж бо веде у низ. Намучились правда вже під Надвірною, у Лоєвій був добрячий затяжний підйом. У Надвірній нічого нового не почули, поїзд о 06.00 год. ранку, а на годиннику 23.00. Вирішили перекусити та поївши добре стало лінь крутити педалі, та ще й не було впевненості, що далі не буде підйомів. Вирішили чекати поїзд. Зайшли у приміщення вокзалу, поприкручували ровери замками до крісел та й дрімали. На дворі почався дощ, похолодало, може добре що не їхали своїм ходом. О 05.00 під’їхав якийсь поїзд на Львів, загальних вагонів не було і провідник захотів по 10 грн. за велосипед і стояти в тамбурі. Ми вирішили ще годинку почекати. О 06.00 сіли на рахівський і, доспавши в поїзді, благополучно добралися додому.

Дорога додомуДорога додому

Та думка здійснити задуманий маршрут не полишає мене і нині. Так що чекаємо сприятливих погодних умов та побільше бажаючих долучитись.

25.01.2010 14:20 Автор: Kriska Хіти: 734

Коментарів 4

Напишіть відгук